Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2017 року Справа № 918/633/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Зарічненська селищна рада Рівненської областіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016у справі№ 918/633/16 Господарського судуРівненського областіза позовомЗарічненська селищна рада Рівненської областідо фізичної особи - підприємця ОСОБА_4прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,за участю представників:позивачаПолюхович Р.М. -предст. дов. від 24.06.2016;відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

20.07.2016 Зарічненська селищна рада Рівненської області звернулась до господарського суду з позовом про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу тимчасової споруди та приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача, та повернути вказану земельну ділянку Зарічненській селищній раді. Позов обґрунтовано незаконним встановленням відповідачем малої архітектурної форми без оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою в порушення вимог статті 391 Цивільного кодексу України, статей 12, 38, 39, 78-80, 83, 116, 125,126, 152, 212 Земельного кодексу України, статей 2, 4, 6, 10, 11, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 17, 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 13, 14, 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідач проти позову заперечив, вказав, що тимчасова споруда розміщена на земельній ділянці правомірно, відповідно до вимог пункту 2.1 Порядку розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244, яким передбачено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки; враховуючи, що заяви до Зарічненської селищної ради про укладення договору оренди (сервітуту) залишились без розгляду, саме позивач порушив вимоги Закону України "Про звернення громадян", не прийнявши рішення щодо укладення договору землі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.09.2016 (суддя Войтюк В.Р.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (судді Тимошенко О.М. - головуючий, Коломис В.В., Огороднік К.М.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди в порушення статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не врахували, що Зарічненська селищна рада не приймала жодного рішення щодо надання відповідачу у користування спірної земельної ділянки, а висновок судів, що підставою для зайняття земельної ділянки комунальної власності є лише паспорт прив'язки тимчасової споруди, помилковий; рішення виконавчого комітету Зарічненської селищної ради про надання дозволу на розроблення комплексної схеми встановлення тимчасової споруди та про її затвердження не надає права на земельну ділянку в розумінні статті 79 Земельного кодексу України. Вказані доводи позивача в порушення вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу не були ні спростовані, ні відхилені судами, також суди не врахували наведеної скаржником практики Європейського суду з прав людини, приписів статті 124 Земельного кодексу України щодо встановленого порядку передавання земельних ділянок в оренду.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

Представник відповідача не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.02.2013 № 24 відповідачу надано дозвіл на розроблення комплексної схеми встановлення тимчасової споруди в смт. Зарічне на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в смт. Зарічне по АДРЕСА_1, а рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.02.2013 № 26 затверджено комплексну схему встановлення тимчасової споруди на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в смт. Зарічне по АДРЕСА_1 та надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку паспорта прив'язки тимчасової споруди павільйону для здійснення підприємницької діяльності по АДРЕСА_1.

16.07.2013 відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зарічненської райдержадміністрації видав відповідачу паспорт прив'язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності, по вул. Лесі Українки в смт. Зарічне, Рівненської області за № 4. Паспорт прив'язки дійсний до 16.07.2018. Зазначений паспорт включає в себе схему розміщення тимчасової споруди М 1:500, план благоустрою М 1:100, конструкцію дорожнього покриття, паспорт зовнішнього опорядження М 1:50.

Суди встановили, що, отримавши паспорт прив'язки, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 встановила тимчасову споруду - павільйон для здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці між будинками по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність ознак самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, оскільки останній набув права на розміщення павільйону, отримавши паспорт прив'язки тимчасової споруди, що є фактичною підставою для встановлення тимчасової споруди; доказів припинення дії паспорту, чи його анулювання позивачем не надано. Крім того, суд вказав, що відповідач не ухилявся від оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а будь-які помилки при оформленні права землекористування, вчинені не самим підприємцем, не можуть бути підставою для позбавлення підприємця такого права.

Також місцевий господарський суд визнав встановленими обставини, викладені у постанові Зарічненського районного суду Рівненської області від 03.12.2015 у справі № 561/1011/15-а, щодо правомірного встановлення ОСОБА_4 тимчасової споруди у відповідності до вимог чинного законодавства та відсутності самовільного зайняття земельної ділянки.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду що відповідач встановив тимчасову споруду згідно з приписами Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що виключає самовільність зайняття земельної ділянки відповідачем; останній набув права на таке розміщення отримавши паспорт прив'язки тимчасової споруди, що є фактичною підставою для встановлення тимчасової споруди; матеріали справи містять докази звернення відповідача до Зарічненської селищної ради з заявою про розгляд питання щодо укладення з відповідачем договору оренди земельної ділянки, на якій розміщено тимчасову споруду, тобто, відповідач не ухиляється від оформлення права користування земельною ділянкою. Також суд апеляційної інстанції послався на відповідну практику Європейського суду з прав людини, вказуючи на неправомірність позбавлення особи права на мирне володіння майном через помилки уповноваженого органу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок господарських судів передчасним з огляду на таке.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 та 16 Цивільного кодексу України особа звертається до господарського суду за захистом свого порушеного майнового чи особистого немайнового права, охоронюваного законом інтересу.

Частиною четвертою статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, яким визначається механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності; відповідно до пункту 2.2 Порядку замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди, до заяви дотаються графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника. Цей перелік є вичерпним.

Для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає, зокрема, схему розміщення ТС згідно з додатком 1 до Порядку із зазначенням площі земельної ділянки згідно із документами на землекористування (пункт 2.6 Порядку).

Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з моменту подання відповідної заяви та за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; паспорт прив'язки ТС не надається за умов подання недостовірних відомостей, наведених у пункту 2.6 Порядку (пункт 2.14 Порядку). Водночас дія паспорту прив'язки анулюється, зокрема, за таких умов, як недотримання вимог паспорта прив'язки при встановленні тимчасової споруди, надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку при підготовці паспорта прив'язки тимчасової споруди.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за пунктом "а" частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) громадяни та юридичні особи набувають права власності чи користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; статтею 122 цього Кодексу визначено порядок надання земельних ділянок у користування після виокремлення зазначеної земельної ділянки в натурі та з передачею землекористувачу права користування як складової права власності.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; перелік документів, що посвідчують зміст права землю визначено статтею 126 зазначеного Кодексу.

Судова колегія відзначає, що за статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 року № 963-IV (зі змінами та доповненнями) самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо обставин з правомірності користування відповідачем земельною ділянкою є взаємно суперечливими.

Так, суди попередніх інстанцій, посилаючись на Порядок розміщення тимчасових споруд, вказали, що отримання паспорту прив'язки тимчасової споруди є фактичною підставою для встановлення тимчасової споруди та не має ознак самовільного зайняття.

Разом з тим, судові рішення містять висновки про необхідність оформлення права користування земельною ділянкою у встановленому законодавством порядку. При цьому, посилаючись на звернення відповідача за оформленням права користування земельною ділянкою під тимчасовою спорудою, суди не навели водночас жодної норми законодавства та жодних умов, за яких відповідач, як особа, яка звернулась за наданням земельної ділянки в користування, має право реалізовувати та захищати свої права та інтереси шляхом фактичного використання земельної ділянки без відповідного рішення власника, навіть за умов неправомірної бездіяльності власника з цього питання, тобто, правомірність дій відповідача не обґрунтували.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на підстави позову, як поданого у сфері земельних правовідносин, а не у зв'язку з порушеннями законодавства про благоустрій, не перевірили, хто є особою, уповноваженою представляти територіальну громаду у питаннях земельних правовідносин, та не з'ясували, чи існує відповідне волевиявлення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою.

Щодо застосування судами практики Європейського суду з прав людини суд відзначає, що рішення Європейського суду з прав людини є вказівкою на критерії та обставини, які мають оцінюватися судом, та визначення способу їх оцінки. Якщо певне рішення Європейського суду з прав людини застосовується судом, то його висновки повинні бути прив'язані до відповідних належним чином встановлених обставин справи

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (в справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Посилаючись на відповідну практику Європейського суду з прав людини, суд ці необхідні обставини не з'ясував, пославшись лише на окремі висновки в конкретній справі, вирвані з контексту.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій всупереч статям 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані позивачем в обґрунтування своїх вимог докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами.

Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим судами рішення та постанова не відповідають приписам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, з'ясувати дійсні підстави виникнення та зміст спірних правовідносин сторін та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Зарічненська селищна рада Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 918/633/16 Господарського суду Рівненської області та рішення Господарського суду Рівненської області від 20.09.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова